***
Хтось каже, що я божевільна.
Для когось така, як усі.
Говорять: така імпульсивна
І злючка, та добра в душі.
Хтось каже, що я нестандартна.
Для інших — занадто проста.
Для когось — нічого не варта.
Для когось — єдина зі ста.
Сховайте, шановні, мірила!
Не прагну похвал й визнання!
Я прагну вершини — «ЛЮДИНА» —
Найвищого в світі звання!
***
Я пробачаю тебе без того,
Щоб говорити сто раз «пробач».
Я відпускаю. Тоді для чого
Себе вмовляю: ну хоч заплач.
Як не заплачеш, то хоч скривися,
А якщо ні, то мовчки піди…
А за вікном замерзло вже листя…
За вікном вже розтали сліди…
Я відпускаю але залишу
На память мрію із наших снів.
Я пробачаю тобі найгірше —
Я пробачаю, що ти любив.
***
Через весь світ кричала внікуди…
А ковдра мовчки всмоктувала сльози.
Годинник цокав, відраховував сліди
Від небуття до вічного «не можна».
Кричала з відчаєм, немовби немовля,
Що позбавляють маминої ласки.
Кричала — як в грозу тремтить земля
Від звуку грому, ніби від поразки.
Кричала з болем, з болем від утрат…
Кричала радісно, немовби божевільна.
І хрипкий звук душі моєї ґрат
Прошепотів: ти вільна… вільна.. вільна.
Марія Єнжиєвська. Вірші
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #15. - 156 с. - С.26.
Немає коментарів:
Дописати коментар