Наталя Зубарева. Вірші: "Простір поля у свічаді...", "Коні часу б'ють копитом..."

Наталя ЗУБАРЕВА

Учениця 11 класу гуманітарної гімназії №23. Переможиця  конкурсу на Житомирщині "О мова моя, душа голосна України!" (2001 р.)

* * *

Простір поля у свічаді
Віддзеркалює дощем.
Ми у зоряній Елладі
Відкриття космічні тчем.
Ген, покошені вітрами,
Хмари весело іржуть.
І загоюються рани,
Витікає з серця ртуть.
І трикутники пташині
Коливаються вгорі,
 І в лелечиній пір'їні
Бачу осінь на порі...


* * *

Коні часу б'ють копитом -
В наше серце лине мова.
Українським пахне житом,
Чарівна і барвінкова.
Я вклоняюсь Україні
За її співучі звуки.
За волошки ніжно-сині,
І життя зелені луки.
Хай матусі колискову
Чує кожне покоління.
Вірність дому, вірність слову
Проростає, як насіння!

Наталя Зубарева. Вірші: "Простір поля у свічаді...", "Коні часу б'ють копитом..." / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].

Роман Здорик. Вірші: Присутність, Сходи, Нуль, Про білі бемолі, Про неї і трошки сумно

Роман ЗДОРИК

Про себе (р.н. 1980): "Народився. Вчився. Пишу. Вперше зачепив плетиво думок, рим та слів у '93 році. Надряпав у зошит. Потому шкрябаю як можу і як хочу. По закінченню школи пішов у мандри... Ішов - ішов і пришвендяв до житомирського державного університету. Тепер не жалкую. Нині намагаюсь вкусити з того чи іншого боку граніт науки ( вже 5 рік), втім, не досить активно, бо я народжений не для наукової роботи, а для мистецтва, я народжений бути кращим".


ПРИСУТНІСТЬ

Щовечора до мене приходить одна й та сама
дівчина
із присмаком присмерку,
я жену її геть у нічне безгоміння,
однак вона
постає з нього знову, неначе б нічого не скоїлось.
Очі її переливами міняються у люмінесценції місяця
цятками радощів,
та обличчя гіпсоване, скуте гіперболою болю,
зорить у безвість...
Так відбувається щовечора...


СХОДИ

Спускався
сходами
тиші
у вірші,
де рими
незримо
зимні...
у помаранчі сонця
долоня ця
стелилась
об перила...
долонею
зима вся
Підіймався


НУЛЬ

Ми - неомитці немарні Гольфстріму
римною,
homo futuris,
без нас українська література б
загнила, загинула, загнулася зовсім,
в нуль...


ПРО БІЛІ БЕМОЛІ

Білих бемолів бриніли пісні...
Бруньками сонця під срібним дощем
стиха сипались ліхтарні вогні,
вмиті краплинами, а не плачем.
Рук твоїх змерзлих трояндовий цвіт
випестив - випустив з полону вуст...
Білі бемолі сховались під спід
вій твоїх віяла й сіяли блюз.


ПРО НЕЇ І ТРОШКИ СУМНО

Пелюстки пальців
плелися у вальси -
їм було боляче розлучатися...
Час тане і тоне
у морі твоїх долонею...
Солоні
сльотаві спалахи сліз
доводять життя теорему: там, де вичерпується твій під'їзд -
знову розпочинається са-мот-ність...

Роман Здорик. Вірші: Присутність, Сходи, Нуль, Про білі бемолі, Про неї і трошки сумно / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].

Валерія Дмитрук. Вірші: "Вам все одно? Скінчилися казки...", Ноктюрн, "Старий ставок уже не кличе...", "У нас і рай і пекло зібрані в одне...", "Ці дні осиплються в душі..."

Валерія ДМИТРУК

Народилася 1978 року. Закінчила Високопічівську середню школу №2, зараз навчається в Житомирському училищі культури ім. Івана Огієнка на бібліотечному відділі. Життєвим орієнтиром для неї є слова Ф.М.Достоєвського про те, що "краса врятує світ". Тому й шукає краси в навколишньому світі, у стосунках з людьми, у мистецтві. Особливо надихає на творчість класична музика.


* * *

Вам все одно? Скінчилися казки,
Їх не покличеш знов у тихий вечір.
Холодний вітер наляга на плечі.
З його кишені випали зірки.
А ви байдуже дивитесь у даль.
Сухі слова беззвучно опадають...
У світі іншім, може, пригадають
Старої казки лагідну печаль.
Для нас усе згоріло, відійшло,
Це все уже - не музика для серця,
Воно, принишкле, ледве-ледве б'ється...
Вмирає казка... Так, вам все одно.


НОКТЮРН

Десь мріють квіти. І летить
Сумна мелодія Шопена, -
Мов тихий легіт, що на мить
Єднає вічність безіменну.
Букет конвалій на вікні,
Дивись у сутінки прозорі, -
Там за вікном туман принишк,
Він спочиває... Гасли зорі
І аромат конвалій тих,
Сплітав із нотами серпанок...
...і знов прийшов на землю ранок.


* * *

Старий ставок уже не кличе, -
Поснули квіти на воді,
Де відбивалися обличчя,
Колись такі ще молоді.
А може, образ залишився
В дрижанні тихому води...
Он клен, він спогадами впився,
І тихо кличе нас: "Ходіть!"
Я підійду, я все згадаю, -
Сумним свічадом спить ставок...
О, як далеко нам до раю!
Як жовкне пам'яті листок...


* * *

У нас і рай і пекло зібрані в одне,
Єдина суть змішала біле й чорне.
У дзеркало, неначе у вікно,
Подивишся - і темрява огорне.
І у тумані вже не відрізнить,
Чия рука торкається обличчя.
Яка крихка оця єдина мить, -
Ось знов її розбили протиріччя.
І тихо тінь відділиться твоя.
Й востаннє їй розбили протиріччя.
І тихо тінь відділиться твоя.
Й востаннє їй подивишся у очі.
"Я кров твоя, я маячня твоя", -
Прощаючись, крізь сутінки шепоче.
Розбите скло... Ці сльози крижані...
А тінь твоя пішла крізь ночі й дні,
Й роздвоєність оцю тобі лишила.


* * *

Ці дні осиплються в душі
І тихо згинуть самотою,
А може, десь в якімсь житті
Я розмовлятиму з тобою.
А може, десь покине ніч
І тінь байдужості розтане,
І знов, як завше, віч-на-віч,
Любов переді мною стане.
Легким видінням давніх літ,
Торканням теплим мрій далеких...
З криниці пам'яті привіт
На крилах принесуть лелеки.

Валерія Дмитрук. Вірші: "Вам все одно? Скінчилися казки...", Ноктюрн, "Старий ставок уже не кличе...", "У нас і рай і пекло зібрані в одне...", "Ці дні осиплються в душі..." / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].

Олександра Горицвіт. Вірші: Долі, Чорнобривці цвітуть, "Наснилась осінь раннього дитинства...", "Спить Случ у сповитку німої криги...", З мороку сьогодення

Олександра ГОРИЦВІТ


ДОЛІ

Даруй мені, доле, високу любов -
До пари високій печалі...
Подалі тримай від порожніх розмов,
Котрі не зараджують справі.
Даруй мені, доле, визнання людське.
Дешевої слави - не хочу!
В житті, що нехай би й було нелегким,
Не трапила б доля пророча...
Даруй мені, душе, молитву святу,
Що лиш поміж щедрими ходить.
Даруй мені мудрість, якщо упаду,
І з безвісти душу підводить.
Даруй мені, доле, спокус не зазнать
Лихого, лукавого роду.
І Бога в дорозі зуміть розпізнать,
І віри не втратить в народ свій.



ЧОРНОБРИВЦІ ЦВІТУТЬ

Чорнобривці цвітуть - вереснева пора.
Запашне оксамитове море!
Урочисті букети несе дітвора,
Наливаючи трунком простори.
Чорнобривці мої, цвіт добра і тепла
В не надуманих мріях дитинства!
Стільки бачила квітів, та їм не змогла
Так, як вам, - променисто, - радіти.
Чорнобривці років, чорнобривці надій.
Чорнобривцями пахнуть турботи.
Чорнобривці для мам, для бабусь, для синів -
Для всього працьовитого роду!
... Чорнобривці цвітуть. Заступили жнива,
Хлібороби в поля поспішають...
І хоч скажуть по тому:
"Хліб - всьому голова" -
Чорнобривцями хліб заквітчають.


* * *

Наснилась осінь раннього дитинства:
Далекий грім... антонівки в росі...
Й бабусина жалка сирітська тризна,
В скупій єдиній вилита сльозі.
І рушники із оксамитом квітів,
На них стьожками - щедрості шляхи.
Їх збережу в собі, цілому світу,
Щоб в вишиванках слова донести
Древлянську пісню, з правіку воскреслу,
Шуми гаїв й стодоли золоті
Веселки в небі житнє перевесло,
Що зманювала душу у світи.
Спливають роки. Людність кличе в місто.
Та серце не прийме його яси...
...Наснилась осінь раннього дитинства,
Далекий грім й антонівки в росі...


* * *

Спить Случ у сповитку німої криги,
Очеретами заблукала тиша.
Руда полівка між осок прошмигне,
День іній на лозині заколише...
Спить Случ... То що ріці з віків наснилось -
Древлянські гони? Половецькі стріли?
Тут сонце Перунове закотилось,
Дажбогові сліди в росі згубились.
Тут сходила зоря живої віри.
Щоб... висвітить на пращурах кайдани...
Викрешувались гнів і біль безмірний
Солоними кріпацькими сльозами.
Добро звитяг й державності твердь цільну
Кували запорожців дужі груди...
Спить Случ... Нехай їй сниться Україна,
В якій не нам, то дітям - гідно жити!


З МОРОКУ СЬОГОДЕННЯ

Кажуть: діти на янголів схожі,
Їхні сльози - то божа роса...
Ну, а з чим їх буття ототожнить,
Гірше пекла? Живцем - в небеса б.
Кволі плечка і руки тендітні,
І голодні думки і серця...
На майданах, сільських і столичних,
Скрізь їх руки, що просять хлібця!
Скрізь їх долі, жахаючі болем -
Недитячим, скорботним, німим...
Скрізь їх долі, скривджені долі.
Як же ж, певно, обниціли ми,
Що майбутнє своє дозволяєм
Безборонно колічить безпуттям
І губити їх страхом жебрачим.
Нам такими під Богом - не бути...
...а допоки - на ранки до діток
новоспечені йдуть Миколаї
із державних палаців великих
і дарують... обіцянки раю.

Олександра Горицвіт. Вірші: Долі, Чорнобривці цвітуть, "Наснилась осінь раннього дитинства...", "Спить Случ у сповитку німої криги...", З мороку сьогодення / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].

Ольга Городецька. Вірші: "Розгорни...", "Гілку квітучої вишні...", "Розбиваються...", "Все наболіле...", "Зими - як кпини...", "Ширяння над хмарами...", "Зрісся..."

Ольга ГОРОДЕЦЬКА

Студентка Житомирського педагогічного університету ім. Івана Франка.


* * *

Розгорни
тайнописи Бога
і себе розбуди
в дорогу.
Молитви не забудь
малахітові:
в тобі, відкритому,
паленіють
літери
вищого;
на горищі свідомості -
вітер свище,
виглядаючи
Божі витоки,
і на кожному кроці -
виклики
в небувале...
Все, що в тобе ввірвалось,
принеси
на алтар
цьому світові...
Спокусися
стежиною
світлою...


* * *

Гілку квітучої вишні
запам'ятай,
коли ринешся
в інші простори.
Зачекай,
це не так вже й просто -
зберегти неповторність
Землі,
виписаної
на космічнім панно
невідомим художником...
Тільки ти все одно
збережи
ці дощі,
і цей спалах осені
розтривожений,
і цей сніг
під небесною стелею...
Зір рушник
вже розстелений,
гуркотять кораблі -
Їм би знятися
в небезпеку і терни...
В просторій імлі
щоб тобі не зламатися,
бережи
Землю...
Просто
бережи
Землю...


* * *

Розбиваються
о стогін нового дня...
Циклічність -
як гімн повторенню
на гострому лезі
досвіду...
А ще вдосвіта,
перед творенням
Бог вмивався
прозорою
плазмою
сонця,
що зумовило
рух по колу...
Потім хтось кволий,
простягаючи руки,
вловлював
сонячні грона
й молився...
Як канати,
на землю зронені
зігріваючі промені...
Тепер напоїлися...
Виривайся
із пащі циклів,
що засмоктує
і заводить у хащі часу
стрічених подорожніх...
Спробуй знову
зіткати дорогу у плазму,
мінливу і вічну...
Часом
нею вмивається Бог,
на грані відчаю
від циклічності
буття...


* * *

Все наболіле
збуджує тіло...
Роздягається вечір,
кидає одежу на стіл...
відчуттям де жа в'ю
я здригаюсь
у нього в обіймах -
і до тебе пливу...
пружні вигини тіл
знемагають,
розплескують іскри -
так кохаються виміри,
викресаючи істини
з нас.
Я зливаюсь з тобою
як тіні
розприсканих ритмів,
час
поволі сплива
на роздягнену пам'ять
м'ятним присмаком
півночі...
Руки-крила розкинувши,
ми до зір
дістава...


* * *

Зими - як кпини,
невпинні,
невинні,
розлиті, розбиті,
відкриті,
вимиті
веснами...
перехрестями -
на дорозі у літа
і осені,
скошені,
зношені,
вивчені пам'ятю,
плямами
на сторінці життя
сонячними
занотовані...
Трохи втомлені
від не - буття -
розламайтеся, вирвіться,
вилийтесь,
вилайтесь
снігом...
сніг - як ніжність...
передчуттям
виглядаю вас пильно,
зими сиві і сині,
вічні,
миттєві,
звільнені -
завітайте снігом липневим
у вирій мій...


* * *

Ширяння над хмарами -
вже надкосмічність...
Прогалини
у розумінні Бога -
Єдина трагічна невдача
людства,
бо небо -
єдина спокуса,
що веде до щастя...
Сміливим створінням,
на жаль чи на щастя,
шляхи у блакить
не завбачено...
Тож, розмахом крил
вивіряється хист
до прозріння.
Летіть без упину
на заклик
призначень й побачень
з нащадками
ґречного Бога...
Віддайтесь дорогам,
що долями вам
передбачені...
На розрізі ризику й руху
у розмасі крил
голос вічного слухай...
У нім - твоє щастя,
і радість,
і вдячність...


* * *

Зрісся
чи зрікся
передчуттів -
все одно розтривожив
вічність.
Нерозгаданий орієнтир
шле тобі вітер
і кличе
кинути
затишний дім,
рватися в прірву невтомно...
Смолоскипом накреслять
Пунктиром
Стежку до справжнього дому,
Де ілюзій немає й дзеркал,
Жалюзі - вже не ґрати на вікнах...
Пам'ятаю, ти цього прохав,
Тож готовий погратись із вітром?

Ольга Городецька. Вірші: "Розгорни...", "Гілку квітучої вишні...", "Розбиваються...", "Все наболіле...", "Зими - як кпини...", "Ширяння над хмарами...", "Зрісся..." / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].

Жанна Ганько. Проза: Країна морфологія

Жанна ГАНЬКО

Народилася 1985 року, навчається у школі №24 м. Житомира. Це її перша публікація. "У вільний час, - зізнається дівчина, - люблю читати, слухаю музику, дивлюсь телевізор, розгадую японські головоломки, займаюся спортом. Мене приваблює професія журналіста..."


КРАЇНА МОРФОЛОГІЯ

Одного разу Андрійко повертався додому зі школи, сумний, у поганому настрої, авжеж, а хто буде веселий, коли заробить двійку, а отримав він таку оцінку з української мови.
" Ну не вивчив я правило про прислівник, хіба вже обов'язково ставити двійку? І чому, коли я чогось не вивчу, мене завжди питають?" - так думав Андрій, йшовши додому.
Дома він відразу сів за уроки. Хлопчик зробив усі домашні завдання, крім української мови. Як він не хотів, як не старався, ніяк не міг зрозуміти правило про прислівник. Нарешті Андрійко знемігся й заснув.
І сниться йому, що потрапив він у якусь невідому країну. І чує хлопчик, що хтось гукає його. Андрійко озирнувся, подивився на нього здивовано й питає:
- Хто ти?
- Я прислівник, наймолодший принц короля іменника.
- Де я? - знову запитав Андрій.
- Ти в королівстві Морфологія. Ходімо я познайомлю тебе зі своїми родичами.
Увійшовши у королівський двір, хлопчик здивовано озирнувся навкруги: все тут було якесь дивне, і мешканці були якісь незвичайні. Король прийняв їх дуже ласкаво. Він запитав Андрійка, хто він такий, звідки він, і дав йому декілька порад. Далі прислівник познайомив хлопчика зі своїм дядьком Дієсловом - це був стрункий, гарний, жартівливий чоловік, який не любив сидіти без діла і весь час працював. Потім Андрій зустрів старшого брата Прислівника - це був Прикметник. Він відразу засипав хлопчика запитаннями: "Які в тебе очі? Яке ти любиш морозиво - шоколадне чи фруктове? Якого кольору твоє волосся? Який в тебе ніс?" та багато інших. Так що в Андрійка аж голова пішла обертом. Вони ще довго ходили по королівському палацу, ознайомилися з багатьма частинами мови, хлопчик був у захваті.
Нарешті вони вийшли у величезний сад: "Розкажи мені про себе", - порушив мовчанку Андрійко.
- Гаразд. Я самостійна частина мови, яка ніколи не змінюється, трохи схожий на свого батька, трохи на свого брата та свого дядечка, я виступаю обставиною, рідше - означенням, а ще рідше присудком, - Прислівник розповідав і розповідав, а коли закінчив, спитав хлопчика: "Зрозумів, хто я такий?" "Так, нарешті зрозумів!" - радісно вигукнув Андрій. І прокинувся. Він довго роздивлявся навкруги, не розуміючи, де він, адже хлопчик вже встиг звикнути до своїх нових друзів.

Жанна Ганько. Проза: Країна морфологія / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].

Леся Бур'ян. Проза: "Воно дихало і бачило, і, може, відчувало..."

Леся БУР'ЯН

Народилася в с. Половецьке Бердичівського району 1981 року. Навчається на філологічному факультеті Житомирського пеуніверситету ім. Івана Франка. 


* * *

Воно дихало і бачило, і, може, відчувало... Воно знало, що ця зірка може впасти і тоді буде золотою зіркою в багнюці. Невесело? Воно подумало, що ця в'язка синя темрява впаде на нього і накриє зеленими голками чорного сонця. Подумало... Погано, що ніхто цього не знає. Ні? Ні? Ні...
 Знову вони. Вони біжать летючи, сидять ходячи, самі того не помічають. Дивно; вони - не зірка.
Воно знало, що зірка потребує його дотику, але боїться їх. Воно намалює ніжність самотнього холоду і чи йому і зірці - буде темно при світлі, що належить їм, і яскраво-червоною в темряві вічності. І вона це знає, але впаде. Впаде; так і залишиться мережаним осіннім листком, на який з темного тротуару поглядало зірчасто-білими очима невідоме нам тепло...

Ти знову несеш її сюди. А може, це вона веде тебе вже вкотре? Вона.., вона... В такі спалахи саме вона - і, знову суди. Вона... А ти?..
Тут можеш впасти біля білих зірчасто-прозорих плям і тебе накриє ціле небо. Вгадуєш вічність думок, думки вічності, але зовсім про це не думаєш.
Чудово! Класно! Вони знову танцюють! Зовсім не дивно. Через прив'ялі, жужмом зібрані тонкою павутинкою, фіолетові стебельця трави - бачиш. А вона відчуває. Вона.., вона... Дивно, що саме вона, ти і ці дивні тамуючи русалки - дерева?!!
Все починає кружляти... Припиняєш. А вона? Вона виривається і, звільнившись від тяжкої ноші мумій, падає. Знову злітає - падає... Ти стримуєш її. Не дивно; бо ти - людина, а вона - твоя душа...

Зараз воно хворіє. Лише іноді намагається підняти дві згасло-блискучі зірочки - бачить їх. Жахливо! Чому? Воно віддавалось їм у руки, але золоте павутиння хижацтва врізалося в його вічні спалахи. Вже обережніше - не дивно!
Вони хапають його обома руками, впиваються ненажерливими іклами в прозору хмаринку тільця, залишаючи по собі жовто-зелені плями радості - насолоди.
- А воно?
- Воно хворіє...
- А якщо загине?
- Загинуть і вони...
- А ліки?!!
- Вони не зрозуміють.
- Чому?
- Вони - лише люди, а воно - щастя...

Дві сонячні краплини впали тобі на руку... Ніби росинки, а, може, - дві піщинки.
Сонячне дерево затремтіло стовбуром, торкнулося віттям по - дитячому безмежних очей. Розумієш, що вони ніколи не зрадять тебе. Стає затишно-дико... Вони супроводжують навіть в залізних пазурах сьогодення!.. Бо ж вони єдине, що тримає тебе і тут...
Раніше все було навпаки. Золото осіннього листя, срібло сліпучого снігу, діаманти сліз, перлини дощу. А зараз? Відчуваєш, що живеш цілу, нікому не потрібну, вічність - погромлений мурашник: безлад, бруд, уламки.
Невже ж ти зневіришся? Кинешся в цю мілку безодню?.. Ступаєш майже впевнено, як по власному серцю. Підходиш...
...Вони ніби виринули з темряви... відвертаєш очі від тисяч тих, хто стоїть над прірвою і, захлинувшись, повзеш назад...
Іноді так і трапляється - спогади рятують тебе від темної безодні...

Леся Бур'ян. Проза: "Воно дихало і бачило, і, може, відчувало..." / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].